ПРАВИЛЬНО НАГОЛОШУЙТЕ СЛОВА!

ПОМИ́ЛКА ЧИ ПО́МИЛКА?

Слово помилка активно побутує в живому мовленні. При цьому часто можна спостерігати, як мовець вагається у виборі форми акцентуації: поми́лка чи по́милка! Нерідко помічаємо, що він послуговується й першим, і другим варіантом наголосу. Тож, закономірно, постають питання: яка форма наголошення є нормативною? Чи можна використовувати обидва варіанти наголосу? Якщо так, то якому з них надати перевагу?

Для того, щоб аргументовано відповісти на поставлені запитання, потрібно всебічно проаналізувати розвиток акцентуації даної лексеми. Наголошеним слово помилка вперше зустрічається ще в найдавніших акцентованих пам’ятках української мови (XVI-XVIII) ст. Цікаво, що вже тут побутує різне наголошення: поми́лка (Берында П. Лексікон славєноросскій. — К, 1627); по́мылки, по́мылкам (Галятовскій І. Ключ разумhнія. — К., 1659). У граматиці А.Павловського (1818 р.) функціонує тільки по́милка. Лексикографічні джерела II пол. XIX-XX ст. фіксують і наголос поми́лка (Словник П.Біле-цького-Носенка, словник М.Левченка); і по́милка (словник Є.Желехівського та С.Недільського, словник за ред. Б.Грінченка); і двоякий — по́милка (словник М.Уманця і А.Спілки).