У даний час чи нині? Як говорити українською правильно?

Слово — то мудрості промінь,
слово — то думка людська.

                                               Олена Пчілка

У засобах масової інформації, виступах депутатів та урядовців, в офіційно-ділових, наукових текстах часто читаємо і чуємо вислови: у даний час (!), у даній справі (!), у даній роботі тощо (!). Такі канцеляризми збіднюють, знебарвлюють нашу мову, позбавляють її милозвучності. Тому перш ніж уживати слово, треба брати до уваги, яке значення в ньому закладено. Даний – це дієприкметник, утворений від дієслова дати. Виникає запитання: хто той час дав? Хто дав ту роботу (доручення чи завдання)? У названих зворотах, якщо хоч трохи подумати, лексема даний не має сенсу. Чому не сказати  просто – нині або ж  тепер (замість у даний час), у цій справі, у цьому творі?! Можна дібрати й інші повноцінні вислови, які радить лінгвіст Олександра Сербенська. Вона зауважує, що слова – дані, дано – доречно використовувати, приміром,  у математиці, інформатиці (Наприклад: дано: х=50, дані комп’ютера і так далі). У діловому мовленні відчутна тенденція замінювати словосполучення дані про автора (!) на відомості про автора.  Тож говорімо українською правильно!

Неправильний чи невірний?

Неправильний — який не відповідає певним нормам, істині; помилковий, хибний. Неправильні методи, неправильні уявлення, неправильна відповідь. Ненормативним є вживання в розумінні “помилковий” слова невірний (невірне рішення, невірне тлумачення). Треба: неправильне рішення, неправильне тлумачення. "Невірний " означає "незрадливий".

ЗДАВ ІСПИТ? НІ! СКЛАВ!

ОТОЧУЮЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ? НІ! ДОВКІЛЛЯ!

Сергій ОМЕЛЬЧУК, кандидат педагогічних наук, доцент Херсонського державного університету

ЙОГУ́РТ ЧИ ЙО́ГУРТ? до питання про нормативність наголошення запозичених слів в українській мові

дотримання акцентуаційних норм – це проблема, що так чи інакше наявна в багатьох національних мовах і є предметом публічного обговорення й пильної уваги мовознавців, а також людей, небайдужих до престижу своєї мови. Адже літературна мова „в усіх народів відрізняється від розмовної, „народної”, і потребує постійного дбайливого догляду, культивування” [7, с. 3].

Більшість пересічних українців дивує (а то й обурює) наголос у слові йогу́рт. Це передусім пов’язано з тим, що сучасні засоби масової інформації (радіо і телебачення), на жаль, сьогодні не виконують своєї основної функції – пропагувати культуру усного мовлення, суттєвий складник якого становлять нормативний наголос і вимова. Як результат, у теле- і радіорекламі, з голосу журналістів і ведучих розважальних програм ми постійно чуємо „чудо-йо́гурт”, „живий йо́гурт”, „йо́гурт – натуральний продукт” тощо. До того ж в останні десятиліття з’являється чимало словників  й іншої довідкової літератури, що є здебільшого комерційними проектами, у яких натрапляємо на безліч неточностей і помилок. Ці прикрі приклади є основними джерелами розхитування акцентуаційних норм сучасної української мови.

У своїй розвідці спробуємо пояснити й обгрунтувати доцільність єдиного варіанта наголошення слова йогу́рт.

ЧИ ВАРТО ПОСЛУГОВУВАТИСЯ 
ТЕРМІНОМ-КАЛЬКОЮ ВІДКРИТИЙ УРОК?

Сергій Омельчук

Чи варто послуговуватися вітчизняній методиці навчання мови терміном – російською калькою відкритий урок, яким надуживають у фаховому мовленні і науковці, і вчителі? Зокрема, нерідко можна натрапити на формулювання типу Важливою формою методичної роботи вчителя є взаємовідвідування та проведення відкритих уроків. Графік проведення відкритих уроків учителями української мови й літератури. Самоаналіз відкритого уроку української мови. Відкритий урок проведено у формі ділової гри та ін.

   ДОГЛЯДАЙТЕ ШКІРУ СТУПЕНЬ!

Значення іменника ступня (множина — сту́пні) відоме всім. Це — нижня опорна частина ноги, стопа (Словник української мови, т. IX, с. 807). Проте, як виявляється, ступні ніг потребують не тільки ретельного догляду, а є ще й неабиякою мовною проблемою. Труднощі постають під час відмінювання цього іменника, особливо у творенні форми родового відмінка множини. Замість нормативної лексеми сту́пень на сторінках газет і журналів, у повсякденному мовному ужитку, навіть у заголовках і текстах дисертацій дедалі частіше вживають неправильну словоформу ступні́в. Напр.: Після мітингу двох співробітників міліції було госпіталізовано до Госпіталю МВС із забоями м'яких тканин обличчя і закритою черепно-мозковою травмою, а третього — з травмами ступнів ніг (Інфопорн // 28.04.2010); У Канаді знайшли шість відірваних людських ступнів (Gazeta.ua. 13.10.2009).

 КРЕАТИВНИЙ ЧИ ТВОРЧИЙ?

Деякі вчителі часто запитують, чи тотожні поняття креативний і творчий, чи можна використовувати їх як синоніми.  Креативність означає ще й уміння генерувати несподівані ідеї. У цьому сенсі креативний - не те саме, що творчий. «Сутність творчості - у відкритті та створенні чогось якісно нового, що має значну цінність, - пояснює філолог Олексій Шмельов. - Це можуть бути естетичні цінності, факти і закони, технічні пристрої. А слова креативність, креатив використовують у галузі реклами, маркетингу та управління персоналом і мають на увазі нестандартний підхід до виконання поставленої задачі або навіть «потокове виробництво» ідей. У номенклатурі спеціальностей з'явилися «креативщик» і «кріейтор»; смішно було б бачити оголошення про вакансії творця».

ПОМИ́ЛКА ЧИ ПО́МИЛКА?

Слово помилка активно побутує в живому мовленні. При цьому часто можна спостерігати, як мовець вагається у виборі форми акцентуації: поми́лка чи по́милка! Нерідко помічаємо, що він послуговується й першим, і другим варіантом наголосу. Тож, закономірно, постають питання: яка форма наголошення є нормативною? Чи можна використовувати обидва варіанти наголосу? Якщо так, то якому з них надати перевагу?

Для того, щоб аргументовано відповісти на поставлені запитання, потрібно всебічно проаналізувати розвиток акцентуації даної лексеми. Наголошеним слово помилка вперше зустрічається ще в найдавніших акцентованих пам’ятках української мови (XVI-XVIII) ст. Цікаво, що вже тут побутує різне наголошення: поми́лка (Берында П. Лексікон славєноросскій. — К, 1627); по́мылки, по́мылкам (Галятовскій І. Ключ разумhнія. — К., 1659). У граматиці А.Павловського (1818 р.) функціонує тільки по́милка. Лексикографічні джерела II пол. XIX-XX ст. фіксують і наголос поми́лка (Словник П.Біле-цького-Носенка, словник М.Левченка); і по́милка (словник Є.Желехівського та С.Недільського, словник за ред. Б.Грінченка); і двоякий — по́милка (словник М.Уманця і А.Спілки).

Санта-Клаус чи Санта Клаус?

У деяких колег виникає питання щодо орфографічного оформлення різдвяного персонажа в західних країнах: писати окремо (Санта Клаус) чи з дефісом (Санта-Клаус). Відповідно до академічних лексикографічних праць Санта-Клаус потрібно писати з дефісом. Так само, як і Санта-Барбара (місто), Санта-Клара (водосховище), Санта-Марія (острів), Санта-Роза (місто), Санта-Фе (протока). Водночас можна натрапити і на написання окремо Санта Клаус. Це можна пояснити тим, що в англійській мові, з якої походить назва міфологічного персонажа, Santa Claus пишуть окремо. Зокрема, дивіться словник-довідник Віталія Жайворонка "Велика чи мала літера?" (К.: Наукова думка, 2004).