РОЗМОВЛЯЙМО УКРАЇНСЬКОЮ

ОСОБЛИВОСТІ  НОРМАТИВНОГО  НАГОЛОШЕННЯ

ФАХОВОЇ ЛЕКСИКИ

(на матеріалі природничо-математичної термінології)

       Сергій Омельчук,

  кандидат педагогічних наук, доцент

                                         м. Херсон

Сучасний фахівець передовсім повинен бути конкурентоспроможним: володіти не тільки ґрунтовними фаховими знаннями, мати сформовані відповідні практичні вміння й навички, а й виявляти високий рівень мовно-комунікативної компетенції, зокрема дотримувати основні літературні норми в професійній діяльності (орфоепічні, акцентуаційні, лексичні та фразеологічні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні тощо). Опанування норм літературної мови сприяє підвищенню культури мовлення, формує відповідний мовний смак [4].

Професійна діяльність фахівців різних галузей тісно пов’язана з усним мовленням. Саме воно зумовлює особливості підготовки майбутніх спеціалістів-нефілологів, у структурі якої акцентологія цілком закономірно посідає місце обов’язкової складової. Порушення акцентуаційних норм (правильного наголошування) призводить до закріплення ненормативного наголошування більшості фахової термінології і, як результат, до мовної безграмотності й неохайності. Тому будь-яке ненормативне відхилення від літературної мови не сприяє авторитетові фахівця. Цим явищем і зумовлено актуальність нашої розвідки.

Мета статті – ознайомити майбутніх спеціалістів, а також фахівців у галузі природничо-математичних наук з особливостями й окремими закономірностями нормативного наголошування фахової лексики (термінології).

Наголос належить до найпомітніших прикмет усного фахового мовлення. Вирізняють логічний (смисловий), музичний (тонічний), силовий (динамічний), фразовий, висхідний, спадний та інші види наголосу. Проте ми розглянемо специфіку словесного наголосу – „ виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону” [1, с.555]. Виділення одного зі складів відбувається трьома способами: підвищенням тону, посиленням голосу, збільшенням тривалості звучання [3], з яких перший – є основним, а другий і третій –відіграють допоміжну роль.

Сучасний стан орфоепічної культури в професійному спілкуванні, на жаль, украй незадовільний. Прикро вражає те, що чимало фахівців не вміє правильно наголошувати ні загальнонаукову, ні вузькоспеціальну термінологію. Це пов’язано насамперед із тим, що наголос в українській мові не є фіксованим, тобто закріпленим за якимось складом у слові, як, наприклад, у французькій – на останньому, у польській – на передостанньому, у чеській – на першому. Так, досить часто можна почути: У довіднику́ основну увагу приділено розкриттю змісту фізичних основ; У деяких випа́дках графік є основним, а то й єдиним вираженням функціональної залежності, хоча єдиним нормативним наголосом у виділених словах є відповідно наголос на другому складі (дові́дник) і на першому (ви́падок).

На думку мовознавців, що досліджують українську мову професійного спілкування [3], системність у наголошуванні фахової лексики, зокрема природничо-математичної термінології, усе ж таки існує й виявляється в об’єднанні певних груп слів-термінів за одним акцентуаційним правилом. Розглянемо основні з них.

Складні іменники – назви вимірювальних приладів, а також іншиї лабораторних приладів з другою частиною -метр мають основний нерухомий наголос на інтерфі́ксі (з’єднувальному голосному звукові): аксіо́метр, агро́метр, атмо́метр, бакто́метр, вібро́метр, вольта́метр, газо́метр, гео́метр, озоно́метр, радіо́метр, соно́метр, спирто́мет, стерео́метр, сферо́метр, фото́метр, хроно́метр та под. Виняток становлять слова альфаме́тр, вольтме́тр.

За таким зразком наголошують іменники-терміни, що позначають хімічні або біологічні процеси: діа́ліз, гемо́ліз, ката́ліз, гідро́ліз, плазмо́ліз, фото́ліз, хромато́ліз, цито́ліз.

Ці іменники зберігають в усіх відмінкових формах однини наголос називного відмінка: гео́метр – гео́метра, гео́метру, гео́метром; гідро́ліз – гідро́ліза, гідро́лізу, гідро́лізом.

Складні іменники-терміни на позначення сукупності відповідних методів вимірювання мають основний нерухомий наголос на другій частині -ме́трія: батиме́трія, біоме́трія, картоме́трія, радіоме́трія, сейсмоме́трія, телеме́трія, тригономе́трія, фономе́трія, фотоме́трія, хроматоме́трія, хрономе́трія та под. Змінюючи відмінкову форму цих слів, не можна змінювати місце наголосу: фотоме́трія – фотоме́трії, фотоме́трією; радіоме́трія – радіоме́трії, радіоме́трією.

Термінологічні іменники з другою частиною -гра́фія, -тро́пія мають у відмінкових парадигмах однини основний нерухомий наголос: циклогра́фія – циклогра́фії, циклогра́фією; хроногра́фія – хроногра́фії, хроногра́фією, алотро́пія – алотро́пії, алотро́пією; філантро́пія – філантро́пії, філантро́пією. Але: аметропі́я, ізотропі́я, поліграфі́я. Термінологічні іменники з другою частиною -трофі́я мають у відмінкових парадигмах однини основний нерухомий наголос на передостанньому складі: гіпертрофі́я, дистрофі́я. Але: біотро́фія – біотро́фії, біотро́фією.

Сучасна акцентуаційна норма української літературної мови припускає єдино можливий наголос на передостанньому складі в таких іменниках – математичних і біологічних термінах на -ія, як: симетрі́я, асиметрі́я, адинамі́я, анестезі́я, дихотомі́я, ейфорі́я, ендемі́я, ентомофілі́я, дизентері́я, еквіритмі́я, метаболі́я, неврастені́я, пандемі́я, санітарі́я, шизогоні́я, шизофрені́я. Але: арте́рія, ветерина́рія, епіде́мія, інжене́рія, телепа́тія, наркома́нія, рефле́ксія.

Похідні префіксальні іменники (здебільшого дієслівного походження) мають наголос на першому складі (префіксі): ви́рахування, ви́нахід, ви́снага, ви́снаження, ви́тлумачення, ви́тримка, ви́ярок, ві́ддих, ві́дхил, на́плід, на́росток, пере́хрест, пі́дросток, пі́дсвинок, по́ділка, по́значка, при́садок, про́тирка, ро́зріз, ро́зчин та под. Але: відру́бок, відсі́в, відстрі́л, надку́с, надли́шок.

Найчастіше в усному мовленні фахівців можна спостерігати порушення наголосу у віддієслівних іменниках середнього роду ІІ відміни, у яких більше двох складів: вида́ння, видиха́ння, пізна́ння, пода́ння, поєдна́ння, полоска́ння, посла́ння, чита́ння. Потрібно запам’ятати, що нормативним уважають наголос у цих словах на передостанньому складі (на суфіксі -а́нн-). На передостанній склад падає наголос також у віддієслівних іменниках поня́ття (а не поняття́), завда́ння (а не завдання́), озна́ка (а не о́знака). Але: відчи́слення, роздуття́.

У переважній більшості непохідних двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення -и́й(-а́, -е́, -і́):

Близьки́й – близька́, близьке́, близькі́

Вузьки́й – вузька́, вузьке́, вузькі́

В’язки́й – в’язка́, в’язке́, в’язкі́

Гнучки́й – гнучка́, гнучке́, гнучкі́

Міцни́й – міцна́, міцне́, міцні́

Низьки́й – низька́, низьке́, низькі́

Нови́й – нова́, нове́, нові́

Стійки́й – стійка́, стійке́, стійкі́

Тверди́й – тверда́, тверде́, тверді́

Чітки́й – чітка́, чітке́, чіткі́

У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос переходить на корінь: вузьки́й – ву́зько, гнучки́й – гну́чко, стійки́й – сті́йко та ін.

Більшість похідних прикметників, утворених від односкладових іменників, має наголос на закінченні -и́й(-а́, -е́, -і́): бинтови́й (від бинт), вістови́й (від вість), ґрунтови́й (від ґрунт), дробови́й (від дріб), дротови́й (від дріт), кущови́й (від кущ), мохови́й (від мох), носови́й (від ніс), нюхови́й (від нюх), осьови́й (від вісь), пахови́й (від пах), пластови́й (від пласт), потови́й (від піт), пускови́й (від пуск), ротови́й (від рот), рухови́й (від рух), слухови́й (від слух), снігови́й (від сніг), спиртови́й (від спирт), текстови́й (від текст), фахови́й (від фах), хрящови́й (від хрящ), цвяхови́й (від цвях), часови́й (від час), шрифтови́й (від шрифт), штрихови́й (від штрих), шарови́й (від шар), але багатошаро́вий, тришаро́вий.

Тож для наголосу в сполученнях дробо́вий числівник, пу́сковий апарат, те́кстовий файл та под. в українській фахові́й мові немає жодних підстав.

Проте в окремих фахових похідних прикметниках, утворених від односкладових іменників, наголос є кореневим: бло́ковий (від блок), пре́совий (від прес), ро́мбовий (від ромб), сте́ндовий (від стенд), фа́йловий (від файл), фі́льтровий (від фільтр), шла́ковий (від шлак), і суфіксальним: кито́вий (від кит), слоно́вий (від слон), фунто́вий (від фунт).

Велика група похідних прикметників, утворених від двоскладових іменників, має наголос на закінченні -и́й: бджоляни́й (від бджола́), вітрови́й (від ві́тер), грижови́й (від гри́жа), кишкови́й (від ки́шка), кісткови́й (від кі́стка), колови́й (від ко́ло), ліктьови́й (від лі́коть), пільгови́й (від пі́льга), річкови́й (від рі́чка), руслови́й (від русло́), силови́й (від си́ла), сльозови́й (від сльоза́), стеблови́й (від стебло́), формови́й (від фо́рма), цифрови́й (від ци́фра), числови́й (від число́).

Флексійний наголос у таких прикметниках зберігається в усіх родових формах. Порівняймо:

Кишкови́й тракт – кишкова́ інфекція – кишкове́ захворювання.

Числови́й вираз – числова́ формула – числове́ значення.

Вітрови́й день – вітрова́ погода – вітрове́ попередження.

У значній кількості дво- і трискладових (рідше багатоскладових) відіменникових прикметників закріпилося суфіксальне наголошення – на суфіксі -ов-(-ев-) в усіх родових і відмінкових парадигмах: аркуше́вий (від а́ркуш), амоніако́вий (від амоніа́к), бузино́вий (від бузина́), бурштино́вий (від буршти́н), вербо́вий (від верба́), видатко́вий (від вида́ток), вільхо́вий (від ві́льха), водне́вий (від во́день), волосо́вий (від воло́сся), квадрато́вий (від квадра́т), квасоле́вий (від квасо́ля), квітко́вий (від кві́тка), ковило́вий (від ковила́), легене́вий (від леге́ні), лозо́вий (від лоза́), лососе́вий (від лосо́сь), обсяго́вий (від о́бсяг), осадко́вий (від оса́д – ярус), осадо́вий (від о́сад – осадок), попереко́вий (від по́перек), порядко́вий (від поря́док), промене́вий (від про́мінь), серце́вий (від се́рце), соняхо́вий (від со́нях), стовбуро́вий (від сто́вбур), шаблоно́вий (від шабло́н).

Проте багато відіменникових прикметників, утворених від дво- і трискладових іменників, зберігає наголос на корені. Наприклад: аміа́ковий (від аміа́к), ана́логовий (від ана́лог), боло́тяний (від боло́то), боро́давковий (від боро́давка), вітамі́новий (від вітамін́), во́вновий (від во́вна), во́рсовий (від во́рса), ги́рловий (від ги́рло), не́рестовий (від не́рест), па́ростковий (від па́рость), печі́нковий (від печі́нка), пігме́нтовий (від пігме́нт), при́ладовий (від при́лад), сли́нявий (від сли́на), цилі́ндровий (від цилі́ндр).

У складних прикметниках, утворених від наведених вище прикметників, наголос залишається кореневим (незмінним), наприклад: цилі́ндровий – багатоцилі́ндровий, одноцилі́ндровий.

Недотримання норм наголошування окремих омонімічних слів-термінів (омофонів іменників і прикметників) є джерелом розхитування акцентуаційних норм. Треба пам’ятати, що такі термінологічні слова загального вжитку, як лі́нійка і ліні́йка, лю́фа і люфа́, о́зимок і ози́мок, ку́бовий і кубови́й, типо́вий і типови́й, частко́вий і часткови́й, нирко́вий і ниркови́й та под. залежно від наголосу мають різну семантику. Порівняймо:

Лі́нійка (від лінія) – ліні́йка (планка): зошит у лі́нійку; креслити за допомогою ліні́йки.

Лю́фа (ствол вогнепальної зброї) – люфа́ (рослина): вивчати будову лю́фи; молоді плоди люфи́.

О́зимок (весняний морозець) – ози́мок (однорічне теля): протягом тижня спостерігаємо о́зимок на півдні України; вивчати поведінку ози́мка в період першого тижня життя.

Ку́бовий (яскраво-синій) – кубови́й (від куб): автомобіль ку́бового кольору; приміщення кубово́ї форми.

Нирко́вий (від ниро́к) – ниркови́й (від ни́рка): нирко́вий стрибок; ниркова́ хвороба.

Типо́вий (характерний) – типови́й (стандартний): типо́вий ландшафт, типо́ве явище; типови́й договір, типови́й проект.

Частко́вий (неповний) – часткови́й (властивий окремій частці, пайовий): частко́ве затемнення; часткова́ територія.

 У низці фахових слів можна спостерігати подвійне наголошування, яке допускає акцентуаційна норма і фіксують відповідні словники [2, 5]. Наприклад: пе́рвісний і перві́сний устрій; ротова щіли́на і щі́лина; місцеве межи́гір’я і межигі́р’я; фактична по́милка і поми́лка (але в усіх відмінкових формах множини, крім родового відмінка, це слово має тільки флексійний наголос – помилки́, помилка́м, помилка́ми, (на) помилка́х). У таких словах зміна наголосу не змінює їхнього лексичного значення, хоча словники пропонують для вжитку насамперед перший варіант наголошення. Проте це аж ніяк не означає, що другий варіант уживати не рекомендовано.

Варто запам’ятати місце наголосу в деяких часто вживаних термінологічних словах і словоформах, у яких особливо часто спостерігаємо відступи від акцентуаційних норм сучасної української літературної мови:

1. Іменники:

Боро́давка

Водобоя́знь

Га́лява (але галя́вина)

Гороби́на

Гре́йпфрут

Добу́ток

Дові́дник

Ка́мбала

Ка́мка (морська трава)

Катало́г

Кліткови́на

Колі́но

Мере́жа (у мере́жі)

Нью́тон

О́кіст

Па́гінець (па́гінця, па́гінцем)

Пете́лька

Пока́зник

Рідина́

Сечови́на

Сли́на (сли́ни, сли́ною)

Спи́на (спи́ною, на спи́ні)

Фа́кторинг

Фено́мен

Феру́ла

Фо́рзац

Це́нтнер (три це́нтнери, п’ять це́нтнерів)

2. Прикметники:

Атипо́вий

Безро́змірний

Безстро́ковий

В’я́зистий

Видиха́льний

Вили́ваний

Вітрозапи́льний

Вуглеводне́вий

Міжребе́рний (підребе́рний)

Мізе́рний

Найважли́віший

Одноплемі́нний (різноплемі́нний)

Підслі́пуватий

Позачасо́вий

Протизапальни́й

Ріпча́стий 

Рубча́стий

Отже, акцентуаційна норма (правильне наголошення) – це одна з головних категорій орфоепічної культури фахового мовлення. Знання основних правил наголошування загальнонаукової й вузькоспеціальної термінології (слів і словоформ) та вміння дотримуватися цих правил у процесі професійного спілкування є запорукою високої мовної культури фахівця й майбутнього спеціаліста.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.

2. Головащук С.І. Словник наголосів. – К.: Наук. думка, 2003. – 320 с. – (Словники України).

3. Мацюк З.О. Українська мова професійного спілкування: [навч. посібн.] / З.О. Мацюк, Н.І. Станкевич. – К.: Каравела, 2005. – 353 с.

4. Мацько Л.І. Культура української фахової мови: [навч. посібн.] / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. – К.: ВЦ „Академія”, 2007. – 360 с. – (Альма-матер).

5. Орфоепічний словник української мови: в 2 т. / [уклад. М.М. Пещак, В.М. Русанівський, Н.М. Сологуб та ін.; за ред. М.М. Пещак, В.М. Русанівського]. – К.: Довіра, 2001. – (Словники України).