ПОМИ́ЛКА ЧИ ПО́МИЛКА?

Слово помилка активно побутує в живому мовленні. При цьому часто можна спостерігати, як мовець вагається у виборі форми акцентуації: поми́лка чи по́милка! Нерідко помічаємо, що він послуговується й першим, і другим варіантом наголосу. Тож, закономірно, постають питання: яка форма наголошення є нормативною? Чи можна використовувати обидва варіанти наголосу? Якщо так, то якому з них надати перевагу?

Для того, щоб аргументовано відповісти на поставлені запитання, потрібно всебічно проаналізувати розвиток акцентуації даної лексеми. Наголошеним слово помилка вперше зустрічається ще в найдавніших акцентованих пам’ятках української мови (XVI-XVIII) ст. Цікаво, що вже тут побутує різне наголошення: поми́лка (Берында П. Лексікон славєноросскій. — К, 1627); по́мылки, по́мылкам (Галятовскій І. Ключ разумhнія. — К., 1659). У граматиці А.Павловського (1818 р.) функціонує тільки по́милка. Лексикографічні джерела II пол. XIX-XX ст. фіксують і наголос поми́лка (Словник П.Біле-цького-Носенка, словник М.Левченка); і по́милка (словник Є.Желехівського та С.Недільського, словник за ред. Б.Грінченка); і двоякий — по́милка (словник М.Уманця і А.Спілки).

Санта-Клаус чи Санта Клаус?

У деяких колег виникає питання щодо орфографічного оформлення різдвяного персонажа в західних країнах: писати окремо (Санта Клаус) чи з дефісом (Санта-Клаус). Відповідно до академічних лексикографічних праць Санта-Клаус потрібно писати з дефісом. Так само, як і Санта-Барбара (місто), Санта-Клара (водосховище), Санта-Марія (острів), Санта-Роза (місто), Санта-Фе (протока). Водночас можна натрапити і на написання окремо Санта Клаус. Це можна пояснити тим, що в англійській мові, з якої походить назва міфологічного персонажа, Santa Claus пишуть окремо. Зокрема, дивіться словник-довідник Віталія Жайворонка "Велика чи мала літера?" (К.: Наукова думка, 2004).