АКЦЕНТУАЦІЙНІ НОРМИ

Акцентуаційні норми (наголошування)

   Людину, яка не дбає про високий рівень своєї мовної культури, не можна вважати освіченою, інтелігентною. А одним з важливих елементів мовної культури  є правильне наголошування слів. Норми наголошення в сучасній українській літературній мові нелегкі для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад: пóїзд, мáркетинг, фенóмен, консóрціум, комерсáнт, співіснувáння, самовдосконáлення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от: гарáж — гаражá — у гаражí; гопáк — гопакá, брáти — беремó, беретé. Іноді навіть та сама форма слова акцентується по-різному, наприклад, форма називного відмінка множини деяких іменників (векселí, але 2 вéкселі;  лікарí, але 4 лíкарі), форми родового й орудного відмінка однини числівника один (одногó, але всі до óдного, один за óдного, один óдного; однúм, але один за óдним, один з óдним, одні óдних).

Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що в багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: грúвня — грúвні, грúвнями; лáгодити — лáгоджу, лáгодиш. У розмовному стилі часто трапляються помилки, що виникають унаслідок змішування рухомого й нерухомого наголосів. Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови, наприклад у словах бéсіда, близькúй, вербá, кóлесо, кóсий, кропивa', кухóнний, одинáдцять(порівняйте з російськими словами бесéда, блúзкий, вé́рба, колесó, косóй, крапúва, кýхонный, одúннадцать).      Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їхнє ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини.  

Наголос іменника: у формі множини наголос переважно падає на закінчення, у абстрактних іменниках на –ин(а) - також наголошується закінчення: новина, глибина. В іменниках із суфіксами ви-, по- наголос падає, як правило, на префікс: виписка, посмішка. У віддієслівних іменниках на -ання наголос падає на той же склад, як в інфінітиві (читати - читання). У складних іменниках наголошується сполучна голосна (живопис), хоча є і винятки (листопад). В іменниках іншомовного походження наголос, як правило, не змінюється, навіть при відмінюванні слів: атом – атома.

Часто наголос ставиться за аналогією до схожих іншомовних слів: квартал – універсал – диспансер – стажер, кілометр – дециметр, або: барометр – спідометр (прилади).

Більшість прикметників мають наголос на закінченні: низький, вузький; прикметники іншомовного походження наголошуються переважно як і твірні іменники: трактор – тракторний.

 У числівниках наголошення за законом аналогії: одинадцять – двадцять; сімдесят - п’ятдесят, п’яти - десяти, п’ятьох тощо.

У займенників наголос переважно на закінченні: мене, тебе; але з появою прийменника наголос переміщується на основу:у тому, за тебе, для цього.

    У дієсловах першої особи однини та множини теперішнього і майбутнього часу наголошуються переважно закінчення: кажу, прошу, беремо, берете, хоча є багато винятків: маю, читаю тощо. Саме у дієсловах найчастіше порушуються норми наголошування, оскільки системність акцентуації дієслова дуже складна.

 Наголос прислівників, утворених за одною моделлю, буде аналогічним: високо, глибоко, а помилок у наголошенні прислівника менше.

Деякі слова мають подвійний наголос: прикметники (кремезний – кремезний, весняний – весняний) прислівники (гаряче – гаряче, завжди – завжди), часто у складних словах (іменниках і прикметниках) є основний і побічний наголос (а то і кілька побічних наголосів): психоневропатолог, сільськогосподарський. Подвійний наголос розхитує літературну норму, тому

є тенденція до закріплення одного наголосу за певним словом, а інший наголос або вживається рідше, або змінює значення слова.

Причини порушення акцентологічних норм ті ж самі, що і причини порушення орфоепічних норм: вплив правопису, практика білінгвізму, незнання норм акцентуації і відсутність зразка правильного наголошування, небажання удосконалювати культуру мовлення, невміння і небажання користуватися довідковою літературою, вплив діалектних говірок. Усунути акцентологічні помилки можна за умов постійного вдосконалення культури мовлення (за гарним зразком або шляхом звертання до орфоепічних словників та словників наголосів).