ОРФОЕПІЧНІ НОРМИ

Орфоепічні норми української мови

      Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування,

сприяє  її витонченості,  стрункості,  полегшує обмін думками, допомагає

уникати  непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання  орфоепічних  норм

забезпечує чітке логічне оформлення думки й мовне її вираження.

Вимова голосних

1.              Голосні під наголосом, на початку (за винятком [і] ) та в кінці слова вимовляються чітко: [вéлич], [сúд′ачи], [пóле].

2.              Голосний [а] завжди вимовляється чітко, ніколи не наближається у вимові до [е]: [л′áл′ка], [д′áд′ко];

3.              Голосні в ненаголошеній позиції можуть наближатися у вимові один до одного:

- голосний [о] у позиції перед складом з наголошеним [у], [і] наближається у вимові до [у] → [о^у]: [го^улỳбка], [ко^ужỳх], [то^уб’í], [со^уб’í];

- голосний [е] в ненаголошеній позиції вимовляється з наближенням до [и] → [е^и]: [ве^илúкиj], [ве^иснá], [се^истрá];

- голосний [и] в ненаголошеній позиції вимовляється з наближенням до [е] → [и^е]: [жи^евỳт′], [ди^евỳjус′].

     Ненаголошені голосні [е] та [и] звучать майже однаково, але на письмі їх слід розрізняти:

-             у кількох дієслівних коренях [е] (ер) перед суфіксами -а-, -ува- чергується з [и] (ир), а саме: беру — збирати, визбирувати; вмерти — вмирати, дерти — здирати, перу — обпирати, простерти — простирати, сперти — спирати, терти — стирати, жерти — пожирати. Подібне чергування [е] з [и] відбувається також у словах стелити — застилати (але: застеляти), клену (кляну) – проклинати.

-             у  решті випадків сплутування [е] та [и] буває лише у вимові. На письмі така взаємозаміна їх не допускається.

      Написання ненаголошених [е^и] та [и^е] в основах слів перевіряється переважно за допомогою наголосу: селúтися, бо посéлення; дешéвий, бо дéшево; дáлеч, бо далéкий; вишнéвий, бо вúшня; непримирéнний, бо мúр; хибувáти, бо хúба.

Крім того, в основах слів пишеться е в таких випадках:

1)     коли звук [е^и] випадає: вітер, бо вітру; січень, бо січня; справедливий, бо правда;

Але! Треба мати на увазі, що в кількох дієсловах випадає ненаголошений [и^е], а саме: згинати — зігну, відтинати — відітну, напинати — напну, починати — почну, розминати — розімну, засинати — засну, вмикати — увімкну, проривати — прорву, зажинати — жну;

2)     коли звук [е^и] чергується з [і] або [о]: берегти, бо зберігати; гребенястий, бо гребінь; сутеніти, бо сутінки; лебединий, бо лебідь; женитися, бо жонатий;

3)     у групах -ере-, -еле-: берег, джерело, дерево, перенесення, передмістя, ожеледь, щелепа, пелена.

  Але: келих.

4) у суфіксах:

а) іменників -енн(я), -ен(я), -енк(о), -еньк(а), - ечк(а), - тель: оголошення, рішення, значення, кошеня, Опанасенко, ніченька, стежечка, вихователь;

б) прикметників -есеньк(ий), -ев(а): тонесенький, сторожева (хата);

в) дієприкметників -ен(ий): зачинений, обговорений;

г) числівників -ер(о):  п’ятеро, дев’ятеро.

В основах слів пишеться и у таких випадках:

1)         у суфіксах:

а) іменників -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), -ин, -ин(а), -ив(о): дощик, ключик, дворик, прибиральниця, прізвище, житнисько, киянин, татарин, болгарин, городина, паливо, куриво, морозиво;

б) присвійних прикметників -ин: свекрушин, Миколин.

Але: марево, іноді: сяєво (сяйво), маєво (майво).

2)         відкритих складах -ри-, -ли- в словах: бриніти, бриньчати (хоч бренькати), гриміти, дрижати, кривавий, криниця, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, блищати, глитати.

        Написання е та и розрізняються морфологічно:

1)         у префіксі пре- з буквою е, який має значення «дуже»: премудрий (дуже мудрий), предобрий (дуже добрий), препогано (дуже погано); а також у словах: презирство, презирливий, преподобний, преосвященний;

2)         у префіксі при- з буквою и, який вживається в усіх інших значеннях: привертати, привласнювати, прискорити, прийти, привокзальний, пристаркуватий, прибуток, причал.

3)           пишеться е в іншомовних префіксах пре-, де-, дез, ре-, екс-: преамбула, превалювати, превентивний, презентація, президія, прем'єра, препарат, прерогатива, претендент, претензія, префект, прецедент; девальвація, деградація, декларація, демобілізація, депортувати, деформація; дезінформація, дезорганізація;  реорганізація, ретрансляція; екс-президент.

          У деяких словах (переважно іншомовних) написання е та и правилами не регламентується: апельсин, бензин, декада, делегат, демократія, керівник, легалізація, математика, медаль, педагог, педикюр, рекетир, тремтіти, феномен; директор, диригент, кишеня, пиріг, шинель і т. д. Написання таких слів перевіряти за орфографічним словником.

Російські власні назви не перекладаються українською мовою, а передаються якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, проте, норм українського правопису.

Вимова приголосних

1.    Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: хліб [хл´іб], досвід [дóс´в’ід], сторож [стóрож], мороз [морóз], об’їзд [обйíзд], книжка [кнšжка], рідко [р’íдко],могти [могтš]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням орфоепічних норм української мови.

В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [х]: нігтик [н´íхти^ек], кігті [к’íхт´і].

2.    Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко: вокзал [воґзáл], молотьба [молод´бá].

3.    Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці слова або складу: осіб [ос´iб], кров [крoв], верф [вeрф],повір [пов’iр], секретар  [се^икре^итáр], серйозний [се^ирйóзний]. Пом’якшені вони перед [і]: біржа [б’íржа], пінта [п’íнта], мінус [м’íнус], ефір [е^иф’íр], в іншомовних словах: бюро [б’урó], Мюнхен[м’ýнхе^ин], пюре [п’урé] та у словах на зразок свято [св’áто], цвях [ц´в’ях], тьмяний [т´м’áний].

4.    Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді: гиря [гир’а], геолог [ге^иóлог], ґанок [ґáнок], килим [килим], хит-кість [хитк’іс´т´]. Пом’якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомовнихсловах: кіоск [к’іoск], хірург [х’ірýрг], енергія [е^инeрг’ійа], кювет [к’увéт], гюйс [г’уйс].

5.    Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м’яко: кінець [к’інéц´], хлопець [хлóпе^иц´], палець [пáле^иц´], продавець [продавéц´], за винятком іншомовних слів:  палац  [палáц], шприц [шприц].

6.    Розрізняютьсяьприголосні проривний ґ (ґудзик, ґанок, ґрунт, ґрунтовний) і щілинний г (генеральний, голова, гнучкий).

7.    В іншомовних словах звук [і] після іншого голосного обов’язково йотується: інтуїція [інтуйíц´ійа], мозаїка [мозáйіка], руїна [руйíна],  Луїза [луйíза].

8.    В іншомовних словах буквосполученню іє завжди відповідає звукосполучення [ійе]: гігієна [г’іг’ійéна], клієнт [кл´ійéнт], дієта [д´ійéта], пацієнт [пац´ійéнт]. Уживання в таких словах нейотованого [е] є неправильним.

       

Однією з орфоепічних вимог української літературної мови є функціонування милозвучності. Ця вимога зумовлює чергування префіксів в — у, сполучників і — й, прийменників у — в — уві, з — із — зі, часток би — б, же — ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергувань докладніше.

Чергування у — в

1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) між приголосними: флагман у справі роздержавлення, брати участь у різних проектах, надрукував у газеті; Вогники жовтіють у вікнах, дими йдуть у небо запашні... (О. Гончар);

б) на початку речення перед приголосним: У двері хтось ізлегка постукав (М. Старицький); У разі потреби фахівців запрошують з інших міст;

в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученням літер  льв, св, сф, тв, хв і под.: поїхати у відрядження, включити у фінансовий звіт, жити у Львівській області, дізнатися у своїх підлеглих, досягнення у тваринництві, здійснити у двотижневий термін; Професори Одеської національної юридичної академії залучаються до виконання інноваційних програм Ради Європи у сфері державно-правового реформування в Україні (з газети); Добре було у вересні та на початку жовтня (Григір Тютюнник);

г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Нам би хотілося показати вам одну річ, але не тут, укоридорі (О. Чорногуз); За третій рік роботи організації у житлове будівництво було залучено 107,9 мільйона гривень, уведено в експлуатацію 210 тис. квадратних метрів житла; І виробничими успіхами, і економічним зростанням, і продуманою стратегією розвитку — усім цим заводчани завдячують своєму директорові.

2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: купувати в аптеці, запроваджувати в установі, мешкала в Одесі, зміни в оподаткуванні, брати в оренду, розірвати в односторонньому порядку, інвестиційні процеси вУкраїні;

б) на початку речення перед голосним: В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства; В умовах оренди діяло 8,7 тис. магазинів.

3. Після голосного перед приголосним залежно від темпу, ритму мови, уживається і у, і в: Смачно у них у хаті пахло, це мені досі впам’ятку
(В. Дрозд); Земна куля оберталася у міжзоряному просторі (В. Довженко); Повертались додому в темряві (Григір Тютюнник); Якщо побажаєте зайти в кабіну, будь ласка (О. Гончар); З року врік у столиці зростають обсяги житлового будівництва; Кава «Галка» фасується в тару від Гостомельського склозаводу; Технологіями, розробленими київськими авіаремонтниками, користуються в багатьох країнах світу.

Чергування і — й

Сполучник і та початковий ненаголошений   і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й   у — в.

1.      І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, а саме:

а) між приголосними: Зазначте, у який час і на яких посадах ви працювали; Чи бачився ти з Семеренком і що він тобі сказав? (Т. Шевченко). І зараз він такий же, як і був, тихий і мудрий(В. Сосюра);

б) перед йотованими (й, є, ї, ю, я): ...Промчались вперед червоні поліцейські машини і їм навздогін санітарний фургон (О. Гончар);  Зав’язалася  розмова на тему: наша метеорологія і її недосконалість (М. Хвильовий);

в ) після паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед приголосним: Незабаром завод буде повністю автоматизовано, і за рівнем технологічного оснащення він відповідатиме європейським стандартам; І знов Емене сама, і знов їй нудно  (М. Коцюбинський); Він сам розіклав навколо себе хмиз — і підпалив  (В. Дрозд);

г) на початку речення: І бригадири почали готуватись до засідання (О. Вишня); І враз знерухоміло все (О. Гончар);

ґ) при зіставленні понять: війна і мир, добро і зло і т. д.

2.      Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: Мале підприємство організується з метою повнішого й ефективнішого використання сировинних і трудових ресурсів регіону; Підприємства, установи й організації незалежно від форм їх власності зобов’язані керуватися законом «Про захист прав споживачів»;

б) після голосного перед приголосним: З приватизацією постала нагальна потреба розробки антикризової програми й зміни політики управління підприємством; Спільними зусиллями колективу й керівництва створено високотехнологічну модель банку; У цих житлових комплексах містяться підземні паркінги й медичні пункти, пральні й фізкультурно-оздоровчі комплекси.

Чергування з — із — зі (зо)

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій самій підставі, що й в — у, і — й.

1.      З уживається:

а) перед голосним початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Зробимо кілька слайдів з отим он кленом (О. Гончар); З ухваленням цього Закону змінено порядок зарахування податку на прибуток; Виставка працюватиме з 11 по 14 липня;

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним: Я з хлопчиками часто бігав на замерзлу річку(В. Сосюра); Кошти було перераховано з вашого рахунка 24 листопада; Прийміть наші вітання з нагоди вашого ювілею;

в) на початку речення, після паузи: З підозрюваного було знято всі звинувачення; З бічної вулички виразно почулися чиїсь голоси (М. Стельмах);  Він хитався, весь блідий, з розширеними очима (Н. Романович-Ткаченко).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, уживають  із або  зі:

а) варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Зовсім зненацька вихопивсь із жита рудий парубійко... (О. Гончар); Остап із Соломією потиху спустили пліт на річку (М. Коцюбинський); Я б душу вийняв із слухачів своїм співом, поклав би ту душу перед ними (О. Вишня); Строк виконання замовлення встановлюється виконавцем за погодженням із замовником; Багато підприємств перейшло на розрахунок із споживачами через касові апарати.

б) зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т.ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова:Ознайомтеся зі звітами про рух і залишки цінностей; Кожна зі Сторін має право розірвати цей Договір; Прошу прийняти мене на вечірнє відділення училища зі спеціальності вчитель початкових класів; Розмова зі звичайної робилася політичною (Б. Лепкий); Не повернеться в мене язик назвати генієм того, хто експериментує зі злом! (О. Гончар); У кожного з нас було по тугому лукові і порядному мішку зі стрілами (О. Ольжич).

в) прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні, працював зо три дні; може виступати й при займеннику мною: зі (зомною), але тільки зі Львова.

Не можна вважати освіченою, інтелігентною людиною, яка не дбає про високий рівень своєї мовної культури. А одним з важливих її елементів є правильне наголошування слів. Норми наголошення в сучасній українській літературній мові нелегкі для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад: пóїзд, мáркетинг, фенóмен, консóрціум, комерсáнт, співіснувáння, самовдосконáлення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от: гарáж — гаражá — у гаражí; гопáк — гопакá, брáти — беремó, беретé. Іноді навіть та сама форма слова акцентується по-різному, наприклад форма називного відмінка множини деяких іменників (векселí, але 2 вéкселі; лікарí, але 4 лíкарі), форми родового й орудного відмінка однини числівника один (одногó, але всі до óдного, один за óдного, один óдного; однúм, але один за óдним, один з óдним, одні óдних).

Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що в багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: грúвня — грúвні, грúвнями; лáгодити — лáгоджу, лáгодиш. У розмовному мовленні часто трапляються помилки, що виникають унаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосів. Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови, наприклад у словах бéсіда, близькúй, вербá, кóлесо, кóсий, кропивa', кухóнний, одинáдцять(порівняйте з російськими словами бесéда, блúзкий, вé́рба, колесó, косóй, крапúва, кýхонный, одúннадцать).      Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їхнє ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини.