суботу, 23 січня 2016 р.

Сергій ОМЕЛЬЧУК,
кандидат педагогічних наук,
доцент Херсонського державного університету
ЙОГУ́РТ ЧИ ЙО́ГУРТ?
до питання про нормативність наголошення запозичених слів в українській мові 
дотримання акцентуаційних норм – це проблема, що так чи інакше наявна в багатьох національних мовах і є предметом публічного обговорення й пильної уваги мовознавців, а також людей, небайдужих до престижу своєї мови. Адже літературна мова „в усіх народів відрізняється від розмовної, „народної”, і потребує постійного дбайливого догляду, культивування” [7, с. 3].
Більшість пересічних українців дивує (а то й обурює) наголос у слові йогу́рт. Це передусім пов’язано з тим, що сучасні засоби масової інформації (радіо і телебачення), на жаль, сьогодні не виконують своєї основної функції – пропагувати культуру усного мовлення, суттєвий складник якого становлять нормативний наголос і вимова. Як результат, у теле- і радіорекламі, з голосу журналістів і ведучих розважальних програм ми постійно чуємо „чудо-йо́гурт”, „живий йо́гурт”, „йо́гурт – натуральний продукт” тощо. До того ж в останні десятиліття з’являється чимало словників  й іншої довідкової літератури, що є здебільшого комерційними проектами, у яких натрапляємо на безліч неточностей і помилок. Ці прикрі приклади є основними джерелами розхитування акцентуаційних норм сучасної української мови.
У своїй розвідці спробуємо пояснити й обгрунтувати доцільність єдиного варіанта наголошення слова йогу́рт.